якщо при перших інтимних стосунках не було крові
Резус фактор та групи крові. Реферат. Групи крові. Резус-фактор. Переливання крові. Вікові особливості. Наявність (чи відсутність) у крові людини певних білків, отриманих у спадок від батька й матері, зовні ніяк не проявляється. Але в певні моменти життя саме ці прості молекули визначають, де і як жити людині і чи жити взагалі. Кожна людина повинна знати свою групу крові і резус. А спортсменам та людям, професійна діяльність яких пов’язана з високим ризиком травматизму (пожежники, рятувальники, каскадери тощо), слід завжди носити браслети із зазначеною на них інформацією про свою кров. Іноді це важливіше, ніж паспорт, бо саме ця інформація може виявитися перепусткою у продовження життя. Ще в давні часи люди вважали кров носієм життя і намагалися використати її чудодійні властивості для рятування тяжко поранених або повернення здоров’я і молодості старим. У XVII столітті одному знекровленому юнакові навіть примудрилися перелити кров ягняти. Він тоді дивом вижив. Але потім переливання крові тварин хворим людям завжди закінчувалися трагічно. Вперше переливання людської крові було здійснено 1812 року у Великобританії. Іноді така операція рятувала життя, але часто пацієнти вмирали одразу ж після переливання. Стало зрозуміло, що не кожна кров у силу своїх особливостей підходить тій чи іншій людині. Відкриття груп крові належить вченим Карлові Ландштейнеру та Яну Янському. Саме вони встановили, що люди за біологічними властивостями крові поділяються на 4 групи. Належність до певної групи крові — це властивість вроджена і незмінна. Наша кров, грубо кажучи, складається із плазми (розчину) і формених елементів — клітин, або "тілець". На червоних кров’яних тільцях — еритроцитах — розміщуються специфічні білки. Їх називають антигенами груп крові. У плазмі ж містяться інші білки — антитіла. Взаємодію антигену з антитілом можна схематично уявити собі у вигляді замка й ключа, що його одмикає. При зустрічі однойменних антигенів та антитіл відбувається склеювання еритроцитів у монетні стовпчики. У такому вигляді вони не можуть переносити кисень. Тож у крові однієї людини не зустрічаються однойменні антиген і антитіло. Їхня комбінація і є групою крові. Її необхідно враховувати при переливанні крові та інших маніпуляціях із кров’ю, щоб уникнути склеювання еритроцитів. Антигени й антитіла груп крові успадковуються нами від батьків, причому саме білки, а не самі групи крові. Тому комбінація цих білків у дітей може відрізнятися від комбінації їх у батьків. Таким чином і утворюється інша група крові. Прийнято вирізняти чотири групи крові, хоча насправді на сьогоднішній день відома вже велика кількість антигенів на еритроцитах і, відповідно, можна визначити більше груп крові. Але в першому наближенні цілком достатньо й цих чотирьох. Для позначення антигенів використовують літери А та В, а антитіла позначають як альфа і бета. Відсутність цих чинників позначають, звісно ж, цифрою 0. У рутинній діагностиці користуються визначенням групи крові по системі АВ0. Що ж таке перша група крові (позначення I (0))? Для неї характерна відсутність антигенів на еритроцитах. Люди з цією групою крові є універсальними донорами, оскільки їхню кров можна переливати людям решти трьох груп. Друга група крові позначається як II (А) і має антиген А на еритроцитах, третя —III (В) — антиген. Люди з четвертою групою крові, або IV (АВ), на своїх еритроцитах носять обидва антигени, але натомість у плазмі відсутні антитіла. Новонародженим визначають групу крові у пологових будинках. Часто, довідавшись про групу крові своєї дитини, деякі надто прискіпливі татусі починають псувати собі життя зайвими підозрами. Мовляв, у мене така-то група крові, а у тебе — така-то, тож у дитини мусить бути або така, як у мене, або твоя. Для таких татусів пропонуємо невеличку шпаргалку. Якщо у обох батьків перша група крові, то в них може народитися дитина тільки з першою групою. У подружжя із другою групою крові народжуються діти з першою або другою групами. Наступний варіант: чоловік і жінка мають третю групу крові. В такому разі їхні діти матимуть першу або третю. Якщо ж обом батькам випало бути носіями четвертої групи крові, то в них можуть народитися діти із другою, третьою та четвертою групами. Ось така нескладна "бухгалтерія". Але ж у батьків дитини далеко не завжди однакові групи крові. Тоді маємо такий "розклад": при поєднанні у шлюбі першої і другої груп народяться діти з першою або другою; поєднання першої та третьої дасть нащадкам також або першу, або третю групи. Батьки, носії першої та четвертої груп, матимуть дітей із другою або третьою групами крові. Більша спадкова "варіабельність" виникає при поєднанні четвертої з другою або третьою групами крові — діти, народжені в таких шлюбах, матимуть кров другої, третьої або четвертої груп. Якщо в одного з батьків перша група крові, у дитини не може бути четвертої. І навпаки — якщо в одного з батьків четверта, у дитини не може бути першої групи. А найбільша різноманітність перепадає дітям, батьки яких мають другу та третю групи. Таке подружжя може народити дітей із будь-якою групою крові. Резус-фактор. Це також білок, що міститься на мембрані еритроцитів. Він є у 85% людей. Їх називають резус-позитивними. Решта ж 15% — це особи резус-негативні, тобто у них цього білка немає. Успадковується ця ознака таким чином: якщо батьки резус-позитивні, то дитина може бути як резус-позитивною, так і резус-негативною. У резус-негативних батьків може народитися лише резус-негативна дитина. Резус-фактор, як і групу крові, необхідно враховувати при переливанні крові. При потраплянні резус-фактора в кров резус-негативної людини, до нього утворюються антирезусні антитіла, що становить загрозу життю. Така ситуація може виникнути при вагітності резус-негативної жінки резус-позитивним плодом (резус-фактор від батька). При потраплянні еритроцитів плоду в кровообіг матері проти резус-фактор у неї утворяться антирезусні антитіла. У нормі кровообіг матері і плоду змішується тільки під час родів, тому теоретично можливим резус-конфлікт вважається при другій та наступних вагітностях резус-позитивним плодом. Але на практиці навіть при першій вагітності таке явище спостерігається досить часто. Лікарі пояснюють це тим, що часто відбувається підвищення проникності судин плаценти та мають місце різноманітні патології вагітності, які призводять до потрапляння еритроцитів плоду у кров матері і під час першої вагітності. Тому антирезусні антитіла необхідно визначати при будь-якій вагітності у резус-негативної жінки, починаючи з 8-ми тижнів. Саме на цьому терміні вагітності відбувається утворення резус-фактора у плоду. Акушери навчилися боротися із небезпекою виникнення резус-конфлікту. Із цією метою майбутній матері вводять антирезусний імуноглобулін. При вагітності може виникнути не лише резус-конфлікт, але й несумісність за групами крові. Якщо плід має антиген, якого немає в матері, її організм може виробляти проти нього антитіла. Конфлікт може виникнути якщо: а) плід має II групу крові, а мати — I або III; б) плід має III, а мати — I або II групу; в) плід — IV, а мати — будь-яку іншу. Щоб уникнути неприємних та небезпечних ситуацій, пов’язаних із такими конфліктами, треба перевіряти наявність "групних" антитіл в усіх парах, де в чоловіка та жінки різні групи крові, за винятком випадків, коли чоловік має першу групу. Такі аналізи проводяться зараз у більшості лабораторій, щоправда, приватних. А визначити групу крові та резус-фактор можуть у будь-якій поліклініці чи лікарні. Ще в давнину люди намагалися лікуватися кров'ю тварин. У творах давньогрецького поета Гомера мовиться про те, що Одіссей давав пити кров тіням підземного царства, щоб повернути їм свідомість, пам'ять і мову. Гіппократ радив хворим, що страждали на захворювання з порушенням психіки, пити кров здорових людей. Вказівки про подібне лікування кров'ю є в творах Плінія і Цельса, які повідомляли про те, що хворі епілепсією і люди похилого віку пили кров вмираючих гладіаторів. Крові приписували омолоджуючу дію. Так, наприклад, в Римі дряхлий Папа Інокентій VIII лікувався кров'ю, узятою від трьох хлопчиків 10 років. Проте приготований з крові дітей напій не допоміг, і незабаром Папа помер. Кров тварин з лікувальною метою пили під час воєн, тому услід за єгипетськими військами йшли цілі стада баранів, кров яких використовували для лікування поранених. У стародавніх папірусах залишилися нотатки про те, що кров використовували для ванн. Так, старогрецькому царю Костянтину, що страждав проказою, були призначені ванни з крові. Вважалося, що кров - це чудодійна рідина: стоїть тільки її застосувати, як життя може бути продовжене на багато років. Якщо людина вип'є кров, то вона замінить йому ту, яка була ним втрачена. У 1628 р. англійський учений. Гарвей відкрив закон кровообігу. Він встановив принцип руху крові в живому організмі і тим самим розкрив широкі можливості для розробки методу переливання крові. Перші успішні експерименти по переливанню крові від одного собаки до іншого були зроблені в 1666 р. англійським анатомом Р. Лоуером, а в 1667 р. французький учений. Б. Дені провів перше переливання крові від тварин людині. Він перелив хворому, страждаючому лихоманкою, один стакан (270 унцій) крові ягняти. Хворий видужав, але, не дивлячись на це, більше ніхто з хворих не наважився на переливання крові собі. Тоді учений оголосив, що той, хто дасть собі перелити кров, одержить значну платню. Робітник бідного кварталу Парижа був першим, хто надав себе для досвіду по переливанню крові. Після переливання реципієнт відчув себе відмінно і запропонував свою власну кров для переливання. Він мимоволі став першим свідомим донором в історії людства. Але не всі переливання. Б. Дені були вдалими. Почалися ускладнення, з'явилися смертельні випадки, і переливання у Франції було заборонено. Причина цих невдач полягала в тому, що кров тварин і людини несумісна. Кров тварин, перелита в організм людини, руйнується. Проте думка врятувати вмираючого вливання йому кров здорової людини не залишала лікарів. У 1832 р. петербурзький акушер Г. Вольф зробив перше в Росії переливання крові від людини людині. Це була породілля, що втратила велику кількість крові. Переливання пройшло успішно, і жінка була врятована. Розвиток донорства супроводжувався численними зльотами і падіннями - від обожнювання цього методу до державної заборони його застосовувати. До 1875 р. доктор медицини Леонард Ландуа знайшов в літературі декілька сотень випадків переливання крові між тваринами, між людьми і від тварин людям. Як донори крові використовувалися головним чином собаки і вівці (ягнята, барани). Перелита здоровим і хворим людям кров тварин викликала численні, зокрема смертельні, ускладнення. Перші документальні внутрішньовенні вливання відносяться до початку діяльності першої в світі академії наук - Лондонського Королівського суспільства, заснованого в 60-і роки 17 століття. Зробити внутрішньовенне вливання крові людині в ті часи було не просто - вже хоч би по тому, що до винаходу порожнистої ін'єкційної голки і сучасного шприца залишалося ще цілих два сторіччя. Крістофер Рен в 1656 році використовував як ін'єкційну голку пташине перо, а замість шприца міхури риб і тварин. Не дивлячись на те, що перші спроби давали добрі результати, метод переливання крові не набув широкого поширення тому, що по-перше, це була у той час досить складна в технічному відношенні операція, по-друге, у ряду хворих перелита кров викликала важкі ускладнення, аж до смертельних результатів. Причина їх була тоді абсолютно незрозуміла. Використання крові як лікувального засобу давно привертало до себе увагу дослідників. Думка людини працювала над тим, як відшкодувати втрату крові в організмі при пораненнях і рясних кровотечах, як поліпшити склад і якість кров, що гіршала при захворюваннях, і т В даний час ясно, що невдачі були слідством переливання великих кількостей невідповідної або, як тепер говорять, несумісної за системою АВО крові. Було встановлено, що і від людини людині переливати кров можна тільки за певними показниками, оскільки кров різних людей теж не завжди буває сумісною. Дуже важливу роль зіграло відкриття груп крові, внаслідок чого були розкриті причини деяких ускладнень, що дало можливість попередити їх. Виявилось, що ускладнення при переливанні крові тварин людині відбуваються тому, що сироватка крові людини склеює і руйнує кров'яні тельця тварин. Використовуючи ці дані, віденський бактеріолог. Ландштейнер (1901 р.) і польський лікар Я. Янській (1907 р.) відкрили закони склеювання еритроцитів однієї людини сироваткою іншої і встановили, що по властивостях крові все людство можна розділити на 4 групи: О (I), А (II), В (III), АВ (IV). З відкриттям груп крові, її переливання як лікувальний метод став швидко розвиватися. Перше переливання з урахуванням груп сумісності провів в 1909 р. американський хірург Дж. Крайл. Це відкриття різко скоротило число ускладнень. У 1940 р. був встановлений резус-фактор (Rh-фактор) позитивний і негативний, названий так по назві мавп резусів, у яких була виявлена наявність антиген в еритроцитах. В даний час донорство вийшло за межі вузько медичної проблеми, коли вирішувалось тільки питання про забезпечення кров'ю лікувальних установ, і стало проблемою соціальною, яка відображає взаємовідношення між людьми, і тим самим зачіпає інтереси всього нашого суспільства. У дорослої людини кількість крові становить приблизно 7. 8% маси її тіла. У дітей крові відносно маси тіла більше, ніж у дорослих. У новонароджених кількість крові становить 14,7% маси, у дітей одного року— 10,9%, у дітей 14 років — 7%. Це пов'язано з більш інтенсивним обміном речовин у дитячому організмі. У дорослих людей масою 60. 70 кг загальна кількість крові 5. 5,5 л. У новонародженого лейкоцитів значно більше, ніж у дорослої людини (до 20 000 в 1 мм3 крові). В першу добу життя кількість лейкоцитів зростає (відбувається розсмоктування продуктів розпаду тканин дитини, тканинних крововиливів, можливих під час пологів) до 30 000 в 1 мм3 крові. 3 другої доби життя кількість лейкоцитів знижується і до 7. 12-го дня досягає 10 000. 12 000. Така кількість лейкоцитів зберігається у дітей першого року життя, після чого вона знижується і до 13. 15 років дорівнює кількості лейкоцитів у дорослої людини. Чим менше вік дитини, тим її кров містить більше незрілих форм лейкоцитів. Лейкоцитарна формула має свої вікові особливості: високий вміст лімфоцитів і мала кількість нейтрофілів у перші роки життя поступово вирівнюються, досягаючи до 5. 6 років майже однакових величин. Після цього процент нейтрофілоци-тів неухильно зростає, а процент лімфоцитів знижується. Малим вмістом нейтрофілів, а також недостатньою їхньою зрілістю почасти пояснюється велика сприйнятливість дітей молодшого віку до інфекційних хвороб. У дітей перших років життя до того ж фагоцитарна активність нейтрофілів найнижча. Серце дитини після народження не тільки росте, збільшуючись у всіх напрямках, у ньому відбуваються процеси формоутворення. Серце новонародженого має поперечне положення і майже кулясту форму. Відносно велика печінка робить високим склепіння діафрагми, ось чому і положення серця у новонародженого вище. На кінець першого року життя під впливом сидіння і стояння та у зв’язку з опусканням діафрагми серце займає косе положення. В 2…3 роки верхівка серця доходить до 5 ребра, а у 10-річних дітей межі серця майже такий самий, як і в дорослих. Ріст передсердь протягом першого року життя випереджає ріст шлуночків, потім вони ростуть майже однаково і тільки після 10 років ріст шлуночків починає обганяти ріст передсердь. Антипчук Ю. П., Вожик Й. Б., Лебедєва Н, Луніна Н Анатомія і фізіологія дитини (з основами шкільної гігієни). Практикум. –.: Вища школа, 1984. Белецкая и др. Школьная гигиена. – М.: Просвещение, 1983. Гуминский, Леонтьева, Тупицина Л. П. Руководство к выполнению лабораторных занятий по возрастной физиологии. – М.: МГПИ, 1984. Даценко І. І. Гігієна і екологія людини. – Львів: Афіша, 2000. Ермолаев Ю Возрастная физиология. – М.: Высшая школа, 1985. Литвинова Г. О., Ванханен Гігієна. –.: Здоров’я, 1994. Подоляк-Шумило Н. Г., Познанський Шкільна гігієна. –.: Вища школа, 1981. Хрипкова. Г. Вікова фізіологія. –.: Вища школа, 1982. Хрипкова. Г. и др. Возрастная физиология и школьная гигиена. – М.: Просвещение, 1990. Попереджений — озброєний. Як змінюються симптоми коронавірусу по днях і скільки триває імунітет до Covid-19. Щодня в Україні фіксується близько 15 тисяч випадків захворювання на коронавірус. У зв’язку з цим Україна готується до жорсткого карантину, який можуть ввести вже в січні. НВ зібрав відповіді на найбільш поширені питання про симптоми Covid-19, антитіла і самоізоляцію. При перших ознаках коронавірусу залишайтеся вдома і стежте за тим, як протікає хвороба, щоби звернутися до фахівця за необхідності. Який інкубаційний період зараження на коронавірус і коли людина найбільш заразна? У більшості випадків інкубаційний період зараження при коронавірусі - до 10 днів. У деяких окремих випадках інкубаційний період триває близько 20 днів. Найбільший шанс заразитися від людини, що переносить Covid-19 - це 1-2 дні до моменту розпізнавання хвороби, а також перший і четвертий дні захворювання на коронавірус. У разі, коли коронавірус протікає безсимптомно, складніше визначити перший, а значить, найнебезпечніший для зараження день. Коронавірус: як проявляються симптоми по днях. У пацієнтів піднімається температура, з'являються головний біль, загальне нездужання. Хворі скаржаться на слабкість і біль в м'язах. Часто закладає ніс. На другий-третій день у пацієнтів з'являється поверхневий кашель, важкість у грудях. У цей час у багатьох хворих зникають нюх і смак; також смаки можуть плутатися. Нежиті, як правило, немає. Зберігається помірно висока температура. Деякі пацієнти в цей період скаржаться на розлади травлення. До цього часу у хворих з легкою формою спостерігається поліпшення стану. Нюх і смак все ще відсутні, зберігається температура, але в цілому пацієнту стає краще. Хворі з середньою тяжкістю коронавірусу відчувають сильну слабкість і задишку, здавленість в грудях, у них продовжує зростати температура. В цьому випадку необхідно звертатися до лікарні. За два тижні у пацієнтів, у яких хвороба проходила в легкій формі, настає повне одужання. У хворих з формою середньої тяжкості також спостерігається поліпшення. Як проходить коронавірус у легкій формі?
У легкій формі коронавірус переносять більшість пацієнтів - до 80% всіх хворих. Хвороба також може проходити взагалі без симптомів. В цьому випадку у крові пацієнта все одно утворюються антитіла. Нерідко легка форма Covid-19 у дорослої людини може протікати без температури і кашлю. В інших випадках температура може бути невисокою, а кашель - помірним. При легкій формі коронавірусу більшість людей одужує на сьомий день. Коли з'являються антитіла і скільки триває імунітет до Covid-19? Антитіла під час хвороби утворюються не одразу. Весь процес займає кілька днів, а стійкий імунітет досягається за тиждень-два. Наприклад, на 14-й день захворювання Covid-19 антитіла з'являються у половини заражених, а через 20-24 дні - майже у всіх пацієнтів. А тести на наявність антитіл до коронавірусу фахівці радять здавати тільки через один-три тижні з моменту виникнення перших симптомів. Якщо в організмі не виявлено антитіла, значить, зараження або не було, або імунітет ще не встиг відреагувати на нього виробленням антитіл. Таке трапляється, коли в організм потрапило мало збудників або йому активно допомагали за допомогою ліків. Такі люди зазвичай переносять інфекцію в легкій формі, але в той же час є ризик, що повторне зараження пройде важче. Згідно з дослідженнями, у людей, які перехворіли на коронавірус, стійкий антитільний імунітет зберігається від трьох до п'яти місяців. Існують тести, які виявляють наявність антитіл в організмі, однак в окремих випадках вони можуть бути помилковими - наприклад, коли кров взяли занадто рано і в ній ще недостатньо антитіл. Коли людину можна вважати видужалою від коронавірусу?
Дослідження показали, що хворий залишається заразним до 14 днів після прояву симптомів. Тому слід пробути на карантині не менше 14 днів. у неї не було температури не менше 72 годин; симптоми гострого респіраторного захворювання зникли. Рішення про одужання пацієнта приймає лікар. Якщо людина перебувала на лікуванні в лікарні, то визнання її здоровою залежить від її стану. Лікарі радять залишатися вдома протягом ще двох тижнів після виписки з лікарні. Вона просто хотіла відволіктися. Відволіклася мною. Перший раз у всіх різний: одні нервують, інші очікують із нетерплячкою, а дехто воліє все забути. У всякому разі, хоч би яким він був, він нормальний, як і будь-який наступний за згодою обох сторін. Ми записали чотири історії про перший сексуальний досвід. Дівчата й хлопці пригадали момент втрати цноти і поділилися своїми думками щодо страхів, довіри та ідеального початку дорослого життя. Впевнені, що окремі елементи розповідей наших героїв здаватимуться тобі знайомими. Саша, 19 років. Наважилася на перший секс заради хлопця. Саша розповідає, що хлопець не наполягав, але запитання «Коли ти будеш готова?» проскакувало дедалі частіше. Обоє були цнотливі й зустрічалися більш як два роки. Дівчина зізнається, що переймалася за коханого, мовляв, його друзі, напевно, розпитують і жартують, а він ще досі «ні-ні». Через це почувалася ніяково, але відтягувала: боялася. – У мене була ледь не параноя, буцімто щось піде не так. Мені чомусь здавалося, що нічого з першого разу не вийде. Наприклад, що він не зможе в мене ввійти. Не знаю, звідки я це взяла. Проте боялася, що буду єдиною з якимись такими проблемами. Берегти себе до шлюбу Саша не збиралася: вважає це пережитком минулого. Тож усе-таки зібралася з духом і втратила цноту. Тепер сміється з цього, каже, що тоді ніби на одну проблему в житті стало менше. Загалом насолоди від першого сексу Саша не дістала, як і від наступних двох: було боляче, бо не могла розслабитися. Потім усе налагодилося, хоча з коханим Саша пізніше розійшлася. Втім, вона рада, що перший раз був саме з ним, адже між ними була цілковита довіра. – Я відчула цей новий рівень у стосунках, про який усі говорять. Це був ще один невеличкий крок у доросле життя, у якому є прекрасна річ, як-от секс (усміхається). Для Саші важлива пристрасть, тож вона не вважає «брудним» секс без серйозних стосунків. Хоча впевнена, що перший раз особливий, тому вимагає максимальної довіри в парі. Уже сьогодні дівчина розуміє, що можна було б улаштувати все краще. Радить не чекати від’їзду батьків на роботу, а орендувати квартиру, щоб не хвилюватися за несподіваних гостей. Важливо завчасно поговорити з партнером про страхи і дочекатися темряви: на думку Саші, вона допоможе розслабитися. А головне – не поспішати, увімкнути улюблену музику і насолоджуватися кожним дотиком. Юра, 26 років. У пошуках єдиної. Перший і єдиний секс у житті Юри відбувся чотири роки тому. З партнеркою він познайомився в соцмережі: вони жартували, розговорилися і виявили, що обоє цнотливі. Дівчина натякнула, що не проти це змінити, тож Юра вирішив спробувати, дочекавшись вільної квартири. – Я почувався вільно. Напевно, тому що не було почуттів: лише сексуальна тяга. Я не боявся зробити щось не так і не дуже-то переживав за партнерку. А вона була дуже напружена. Я терплячий, хоча, поки допоміг їй розслабитися, чесно кажучи, у самого запал трохи зник. Але до завершення ми справу довели. Опісля дівчина казала, що все пройшло добре, от лише поцілунків їй не вистачало. А Юра вважає, що поцілунки більш інтимні, ніж секс, бо потребують емоційного контакту й почуттів. Саме цього Юрі й не вистачає: він шукає не тільки фізичного, а й емоційного зв’язку з дівчиною. За словами хлопця, можливостей переспати з кимось у нього було вдосталь, але він не відчував, що це саме та дівчина. – Це був секс за домовленістю, але я не шкодую. Це досвід. Я став ще більш прискіпливим до дівчат. Зважаю на вчинки, налагоджую контакт, а це забирає багато часу, тому перший раз і досі останній. Юра каже, що непокоїться за почуття інших: чи потрібен він узагалі цій людині, чи не зробить потім боляче. Хоча зізнається, що не розмірковував про це, коли втрачав цноту: тоді все-таки більше думав про себе. Єва, 19 років. Ідеальний перший секс. Перший раз у Єви стався нещодавно. Партнером був хлопець, у якого вона взаємно закохана по вуха. Розповідає, що поспіху й пристрасті не було. Раніше вже була спроба, але хлопець уточнив, чи вона готова, а Єва відповіла, що не зовсім. Тож він усе зрозумів і не наполягав. Зі слів дівчини, це було ще одним показником, що він «її» людина. – Сказати, що я боялася, – це не сказати нічого. До того ж переживала, що ліжко кров’ю заллю і партнеру це буде неприємно. Але потім я взагалі про це забула, та й зовсім не багато її було. А хлопець цілком адекватно відреагував. Мовляв, це нормально. Єва каже, що, як на перший раз, усе було ідеально – без поспіху й чутливо. Але не приховує, що було страшно й боляче. Вона просто перетерпіла, бо знала, заради чого. – На момент першого сексу ми були друзями півроку й зустрічалися вже три місяці – я вважаю це прекрасним моментом. Після першого разу ми стали набагато ближчими. Якщо вже побачили одне одного голими, то це трохи змінює напрям думок, хоч би як вульгарно це звучало. Ми хотіли вийти на новий рівень стосунків, бо скільки вже можна цілуватися під під’їздами (сміється). – Я знала, що мені ніхто не скаже «ти страшна», але боялася, що подумає мій хлопець. Коли він опускав руку на мій живіт, я завжди зупиняла його: мені було ніяково. З часом це минуло, і я бачу, що йому моє тіло подобається. А невеликого жирку на животі чи розтяжок можна позбутися, тож тепер у мене більше мотивації працювати над собою. Єва каже, що все повинно бути з любов’ю, а секс – приємний бонус у стосунках. Ставити його на перше місце дівчина не радить, бо ж бувають ситуації, коли людей розділяють кілометри. Віктор, 30 років. Перший раз не повинен бути в стосунках. Віктор завжди думав, що його перший секс буде з дівчиною, з якою він матиме емоційний контакт, вони хотітимуть одне одного і для обох це буде вперше. Можливість реалізувати цю мрію в хлопця була, але він нею не скористався, тож втрата цноти відбулась інакше. – Я поцілувався вперше в 19 років. Перший секс був у 26 із молодшою на десять років дівчиною. У неї вже було два роки досвіду, а я був абсолютним нубом у цій штуці. З партнеркою Віктор познайомився в соцмережі, спілкувалися місяць і, коли вона приїхала з відпочинку, зустрілися. Про секс тоді не домовлялися, лише фліртували. Хлопець зізнається, що був дикий мандраж, а секс був дуже швидким, до того ж незахищеним. – Я став почуватися впевненіше. Як не дивно, ми ще трохи поспілкувалися, але більше не бачилися. Вона саме тоді розірвала стосунки і просто хотіла відволіктися. Відволіклася мною. Про те, що сталося не так, як хотілося, Віктор не шкодує. Тепер він вважає, що краще не прив’язувати перший секс до серйозних стосунків. Немає гарантії, що ви не розійдетеся, а зважаючи на те, що перший раз сильно прив’язує емоційно, розрив може бути складним. 11 інтимних секретів, які знають всі щасливі пари. Життя занадто коротке, щоб займатися поганим сеkсом (навіть якщо він триває всього пару хвилин). Гаразд, іноді поганий cekс корисний тим, що ви розумієте, що вам не подобається, та й щоб було про що поговорити з подругами. У тривалих стосунках пари, зазвичай, рідше займаються сеkсом, ніж в перші місяці і роки. І це нормально, якщо ви не втрачаєте якість: вивчаєте і робите те, що заводить вашого партнера, експериментуєте. Рівність має бути і в ліжку. Якщо ви думаєте, що ваш орг@зм важливіше, ніж його, це може привести до розладу стосункыв. В щасливій родині кожен з партнерів радий зробити приємність іншому, тому що від цього і йому добре. Це означає робити те, від чого іншийкайфує, навіть якщо вам це не дуже подобається. Звичайно, не потрібно гвалтувати себе або виходити за свої межі (наприклад, анальний сеkс і т.п.). Але якщо є те, з чим ви можете змиритися, але просто вам не дуже подобається – йдіть йому на поступки. І він повинен робити те ж саме. Така людська сутність, що важко залишатися сeксуально зацікавленим в одній людині все життя. Тому потрібно урізноманітнити сekс чимось іншим. По-перше, шукайте нові способи довести партнера до орг@зму і отримати його, навіть якщо ви знаєте, як це зробити перевіреним методом за 5 хвилин. А по-друге, не забувайте про емоційну і чуттєву складову сеkсу. Не торгуйтеся, не шантажуйте сеkсом. Ви не повинні ним займатися, коли у вас немає настрою. Але якщо ви стримуєтеся, просто щоб довести свою правоту або показати образу – це неправильно. Люди в щасливих стосунках вміють бачити потенційну сeксуальнысть моментів. Наприклад, якщо ваш партнер миє посуд, тому що ви ненавидите це робити, то подумайте: адже це означає, що він хоче зробити вам приємно, а це дуже сeксуально!
Просто тому, що ви займаєтеся сekсом вже в тисячний раз, не означає, що ви не повинні підходити до цього, як до чогось особливого. За винятком рідкісних випадків, не варто починати зі слів: «Ну що, займемося сekсом?». Прелюдія повинна виглядати зовсім інакше… Для неї характерна відсутність антигенів на еритроцитах. Люди з цією групою крові є універсальними донорами, оскільки їхню кров можна переливати людям решти трьох груп. Друга група крові позначається як II (А) і має антиген А на еритроцитах, третя —III (В) — антиген. Люди з четвертою групою крові, або IV (АВ), на своїх еритроцитах носять обидва антигени, але натомість у плазмі відсутні антитіла. Новонародженим визначають групу крові у пологових будинках. Часто, довідавшись про групу крові своєї дитини, деякі надто прискіпливі татусі починають псувати собі життя зайвими підозрами. Мовляв, у мене така-то група крові, а у тебе — така-то, тож у дитини мусить бути або така, як у мене, або твоя. Для таких татусів пропонуємо невеличку шпаргалку. Якщо у обох батьків перша група крові, то в них може народитися дитина тільки з першою групою. У подружжя із другою групою крові народжуються діти з першою або другою групами. Наступний варіант: чоловік і жінка мають третю групу крові. В такому разі їхні діти матимуть першу або третю. Якщо ж обом батькам випало бути носіями четвертої групи крові, то в них можуть народитися діти із другою, третьою та четвертою групами. Ось така нескладна "бухгалтерія". Але ж у батьків дитини далеко не завжди однакові групи крові. Тоді маємо такий "розклад": при поєднанні у шлюбі першої і другої груп народяться діти з першою або другою; поєднання першої та третьої дасть нащадкам також або першу, або третю групи. Батьки, носії першої та четвертої груп, матимуть дітей із другою або третьою групами крові. Більша спадкова "варіабельність" виникає при поєднанні четвертої з другою або третьою групами крові — діти, народжені в таких шлюбах, матимуть кров другої, третьої або четвертої груп. Якщо в одного з батьків перша група крові, у дитини не може бути четвертої. І навпаки — якщо в одного з батьків четверта, у дитини не може бути першої групи. А найбільша різноманітність перепадає дітям, батьки яких мають другу та третю групи. Таке подружжя може народити дітей із будь-якою групою крові. Резус-фактор. Це також білок, що міститься на мембрані еритроцитів. Він є у 85% людей. Їх називають резус-позитивними. Решта ж 15% — це особи резус-негативні, тобто у них цього білка немає. Успадковується ця ознака таким чином: якщо батьки резус-позитивні, то дитина може бути як резус-позитивною, так і резус-негативною. У резус-негативних батьків може народитися лише резус-негативна дитина. Резус-фактор, як і групу крові, необхідно враховувати при переливанні крові. При потраплянні резус-фактора в кров резус-негативної людини, до нього утворюються антирезусні антитіла, що становить загрозу життю. Така ситуація може виникнути при вагітності резус-негативної жінки резус-позитивним плодом (резус-фактор від батька). При потраплянні еритроцитів плоду в кровообіг матері проти резус-фактор у неї утворяться антирезусні антитіла. У нормі кровообіг матері і плоду змішується тільки під час родів, тому теоретично можливим резус-конфлікт вважається при другій та наступних вагітностях резус-позитивним плодом. Але на практиці навіть при першій вагітності таке явище спостерігається досить часто. Лікарі пояснюють це тим, що часто відбувається підвищення проникності судин плаценти та мають місце різноманітні патології вагітності, які призводять до потрапляння еритроцитів плоду у кров матері і під час першої вагітності. Тому антирезусні антитіла необхідно визначати при будь-якій вагітності у резус-негативної жінки, починаючи з 8-ми тижнів. Саме на цьому терміні вагітності відбувається утворення резус-фактора у плоду. Акушери навчилися боротися із небезпекою виникнення резус-конфлікту. Із цією метою майбутній матері вводять антирезусний імуноглобулін. При вагітності може виникнути не лише резус-конфлікт, але й несумісність за групами крові. Якщо плід має антиген, якого немає в матері, її організм може виробляти проти нього антитіла. Конфлікт може виникнути якщо: а) плід має II групу крові, а мати — I або III; б) плід має III, а мати — I або II групу; в) плід — IV, а мати — будь-яку іншу. Щоб уникнути неприємних та небезпечних ситуацій, пов’язаних із такими конфліктами, треба перевіряти наявність "групних" антитіл в усіх парах, де в чоловіка та жінки різні групи крові, за винятком випадків, коли чоловік має першу групу. Такі аналізи проводяться зараз у більшості лабораторій, щоправда, приватних. А визначити групу крові та резус-фактор можуть у будь-якій поліклініці чи лікарні. Ще в давнину люди намагалися лікуватися кров'ю тварин. У творах давньогрецького поета Гомера мовиться про те, що Одіссей давав пити кров тіням підземного царства, щоб повернути їм свідомість, пам'ять і мову. Гіппократ радив хворим, що страждали на захворювання з порушенням психіки, пити кров здорових людей. Вказівки про подібне лікування кров'ю є в творах Плінія і Цельса, які повідомляли про те, що хворі епілепсією і люди похилого віку пили кров вмираючих гладіаторів. Крові приписували омолоджуючу дію. Так, наприклад, в Римі дряхлий Папа Інокентій VIII лікувався кров'ю, узятою від трьох хлопчиків 10 років. Проте приготований з крові дітей напій не допоміг, і незабаром Папа помер. Кров тварин з лікувальною метою пили під час воєн, тому услід за єгипетськими військами йшли цілі стада баранів, кров яких використовували для лікування поранених. У стародавніх папірусах залишилися нотатки про те, що кров використовували для ванн. Так, старогрецькому царю Костянтину, що страждав проказою, були призначені ванни з крові. Вважалося, що кров - це чудодійна рідина: стоїть тільки її застосувати, як життя може бути продовжене на багато років. Якщо людина вип'є кров, то вона замінить йому ту, яка була ним втрачена. У 1628 р. англійський учений. Гарвей відкрив закон кровообігу. Він встановив принцип руху крові в живому організмі і тим самим розкрив широкі можливості для розробки методу переливання крові. Перші успішні експерименти по переливанню крові від одного собаки до іншого були зроблені в 1666 р. англійським анатомом Р. Лоуером, а в 1667 р. французький учений. Б. Дені провів перше переливання крові від тварин людині. Він перелив хворому, страждаючому лихоманкою, один стакан (270 унцій) крові ягняти. Хворий видужав, але, не дивлячись на це, більше ніхто з хворих не наважився на переливання крові собі. Тоді учений оголосив, що той, хто дасть собі перелити кров, одержить значну платню. Робітник бідного кварталу Парижа був першим, хто надав себе для досвіду по переливанню крові. Після переливання реципієнт відчув себе відмінно і запропонував свою власну кров для переливання. Він мимоволі став першим свідомим донором в історії людства. Але не всі переливання. Б. Дені були вдалими. Почалися ускладнення, з'явилися смертельні випадки, і переливання у Франції було заборонено. Причина цих невдач полягала в тому, що кров тварин і людини несумісна. Кров тварин, перелита в організм людини, руйнується. Проте думка врятувати вмираючого вливання йому кров здорової людини не залишала лікарів. У 1832 р. петербурзький акушер Г. Вольф зробив перше в Росії переливання крові від людини людині. Це була породілля, що втратила велику кількість крові. Переливання пройшло успішно, і жінка була врятована. Розвиток донорства супроводжувався численними зльотами і падіннями - від обожнювання цього методу до державної заборони його застосовувати. До 1875 р. доктор медицини Леонард Ландуа знайшов в літературі декілька сотень випадків переливання крові між тваринами, між людьми і від тварин людям. Як донори крові використовувалися головним чином собаки і вівці (ягнята, барани). Перелита здоровим і хворим людям кров тварин викликала численні, зокрема смертельні, ускладнення. Перші документальні внутрішньовенні вливання відносяться до початку діяльності першої в світі академії наук - Лондонського Королівського суспільства, заснованого в 60-і роки 17 століття. Зробити внутрішньовенне вливання крові людині в ті часи було не просто - вже хоч би по тому, що до винаходу порожнистої ін'єкційної голки і сучасного шприца залишалося ще цілих два сторіччя. Крістофер Рен в 1656 році використовував як ін'єкційну голку пташине перо, а замість шприца міхури риб і тварин. Не дивлячись на те, що перші спроби давали добрі результати, метод переливання крові не набув широкого поширення тому, що по-перше, це була у той час досить складна в технічному відношенні операція, по-друге, у ряду хворих перелита кров викликала важкі ускладнення, аж до смертельних результатів. Причина їх була тоді абсолютно незрозуміла. Використання крові як лікувального засобу давно привертало до себе увагу дослідників. Думка людини працювала над тим, як відшкодувати втрату крові в організмі при пораненнях і рясних кровотечах, як поліпшити склад і якість кров, що гіршала при захворюваннях, і т В даний час ясно, що невдачі були слідством переливання великих кількостей невідповідної або, як тепер говорять, несумісної за системою АВО крові. Було встановлено, що і від людини людині переливати кров можна тільки за певними показниками, оскільки кров різних людей теж не завжди буває сумісною. Дуже важливу роль зіграло відкриття груп крові, внаслідок чого були розкриті причини деяких ускладнень, що дало можливість попередити їх. Виявилось, що ускладнення при переливанні крові тварин людині відбуваються тому, що сироватка крові людини склеює і руйнує кров'яні тельця тварин. Використовуючи ці дані, віденський бактеріолог. Ландштейнер (1901 р.) і польський лікар Я. Янській (1907 р.) відкрили закони склеювання еритроцитів однієї людини сироваткою іншої і встановили, що по властивостях крові все людство можна розділити на 4 групи: О (I), А (II), В (III), АВ (IV). З відкриттям груп крові, її переливання як лікувальний метод став швидко розвиватися. Перше переливання з урахуванням груп сумісності провів в 1909 р. американський хірург Дж. Крайл. Це відкриття різко скоротило число ускладнень. У 1940 р. був встановлений резус-фактор (Rh-фактор) позитивний і негативний, названий так по назві мавп резусів, у яких була виявлена наявність антиген в еритроцитах. В даний час донорство вийшло за межі вузько медичної проблеми, коли вирішувалось тільки питання про забезпечення кров'ю лікувальних установ, і стало проблемою соціальною, яка відображає взаємовідношення між людьми, і тим самим зачіпає інтереси всього нашого суспільства. У дорослої людини кількість крові становить приблизно 7. 8% маси її тіла. У дітей крові відносно маси тіла більше, ніж у дорослих. У новонароджених кількість крові становить 14,7% маси, у дітей одного року— 10,9%, у дітей 14 років — 7%. Це пов'язано з більш інтенсивним обміном речовин у дитячому організмі. У дорослих людей масою 60. 70 кг загальна кількість крові 5. 5,5 л. У новонародженого лейкоцитів значно більше, ніж у дорослої людини (до 20 000 в 1 мм3 крові). В першу добу життя кількість лейкоцитів зростає (відбувається розсмоктування продуктів розпаду тканин дитини, тканинних крововиливів, можливих під час пологів) до 30 000 в 1 мм3 крові. 3 другої доби життя кількість лейкоцитів знижується і до 7. 12-го дня досягає 10 000. 12 000. Така кількість лейкоцитів зберігається у дітей першого року життя, після чого вона знижується і до 13. 15 років дорівнює кількості лейкоцитів у дорослої людини. Чим менше вік дитини, тим її кров містить більше незрілих форм лейкоцитів. Лейкоцитарна формула має свої вікові особливості: високий вміст лімфоцитів і мала кількість нейтрофілів у перші роки життя поступово вирівнюються, досягаючи до 5. 6 років майже однакових величин. Після цього процент нейтрофілоци-тів неухильно зростає, а процент лімфоцитів знижується. Малим вмістом нейтрофілів, а також недостатньою їхньою зрілістю почасти пояснюється велика сприйнятливість дітей молодшого віку до інфекційних хвороб. У дітей перших років життя до того ж фагоцитарна активність нейтрофілів найнижча. Серце дитини після народження не тільки росте, збільшуючись у всіх напрямках, у ньому відбуваються процеси формоутворення. Серце новонародженого має поперечне положення і майже кулясту форму. Відносно велика печінка робить високим склепіння діафрагми, ось чому і положення серця у новонародженого вище. На кінець першого року життя під впливом сидіння і стояння та у зв’язку з опусканням діафрагми серце займає косе положення. В 2…3 роки верхівка серця доходить до 5 ребра, а у 10-річних дітей межі серця майже такий самий, як і в дорослих. Ріст передсердь протягом першого року життя випереджає ріст шлуночків, потім вони ростуть майже однаково і тільки після 10 років ріст шлуночків починає обганяти ріст передсердь. Антипчук Ю. П., Вожик Й. Б., Лебедєва Н, Луніна Н Анатомія і фізіологія дитини (з основами шкільної гігієни). Практикум. –.: Вища школа, 1984. Белецкая и др. Школьная гигиена. – М.: Просвещение, 1983. Гуминский, Леонтьева, Тупицина Л. П. Руководство к выполнению лабораторных занятий по возрастной физиологии. – М.: МГПИ, 1984. Даценко І. І. Гігієна і екологія людини. – Львів: Афіша, 2000. Ермолаев Ю Возрастная физиология. – М.: Высшая школа, 1985. Литвинова Г. О., Ванханен Гігієна. –.: Здоров’я, 1994. Подоляк-Шумило Н. Г., Познанський Шкільна гігієна. –.: Вища школа, 1981. Хрипкова. Г. Вікова фізіологія. –.: Вища школа, 1982. Хрипкова. Г. и др. Возрастная физиология и школьная гигиена. – М.: Просвещение, 1990. НАСИЛЬСТВО ТА МАСКУЛІННІСТЬ В ОДНОСТАТЕВИХ СТОСУНКАХ. К сожалению, данный материал не доступен на русском языке. Вы можете помочь, перевести наши материалы на русский язык, сделав пожертвование. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language. Коли заходиться про домашнє насильство, а особливо про такий його різновид як насильство з боку інтимного партнера (IPV – Intimate partner violence), то зазвичай мова про насильство чоловіків проти жінок. Принаймні, за офіційною статистикою Міністерства внутрішніх справ України, серед осіб, котрі перебувають на обліку в міліції за вчинення насильства в сім’ї, частка чоловіків сягає понад 92% [4]. Щодо коректності репрезентації реального стану справ у офіційних даних можуть бути питання з низки причин: є сумніви, чи реєструє міліція всі звернення і чи обробляються вони потім належним чином, а також слід пам’ятати про той факт, що чоловікам може бути некомфортно звертатися через насилля проти них із боку жінок, оскільки це «ставить під сумнів» їхню маскулінність. Тим не менш, тема насильства чоловіків проти жінок домінує в дискурсі насилля в контексті жіночого здоров’я в гетеросексуальних стосунках [3, c. 564]. З феміністичної точки зору, насильство в інтимних стосунках розглядається як наслідок патріархату й механізм підтримання гендерної нерівності [3, c.565]. Проте я хотів би приділити увагу такому аспекту як насильство в одностатевих інтимних стосунках, а саме серед гомосексуальних чоловіків (оскільки роботу написано в межах курсу про маскулінність та чоловічі студії). До цієї теми мене підвела стаття, яку я прочитав кілька років тому, у ній було порівняно життєві стилі гомосексуальних і гетеросексуальних пар. Вона була оглядовою щодо інших досліджень і теорій у ствердженні принципових відмінностей гомосексуальних пар (жіночих та чоловічих) від гетеросексуальних за такими пунктами [2, c.1]: тривалість відносин моногамність проти проміскуїтету відданість відносинам кількість дітей ризики для здоров’я міра насильства з боку інтимного партнера. Відмінності за першими чотирма пунктами не дають місця для моральної оцінки з погляду науковця, тоді як ризики для здоров’я та насильство вже можна розглядати як негативні явища. Найбільше вразило мене те, що дослідження вказували на «дуже високий рівень насильства в гомосексуальних та лесбійських стосунках», зокрема Айленд та Летельє в книжці «Men Who Beat the Men Who Love Them: Battered Gay Men and Domestic Violence» стверджують, що «поширеність домашнього насилля серед чоловіків-геїв майже вдвічі більша, ніж серед гетеросексуальної популяції» [2, c.13]. Найбільш виразною ця відмінність виглядає в офіційній статистиці Департаменту правосуддя США, де порівнюється частка людей, що зазнають насилля від інтимного партнера, серед лесбійок, одружених жінок, геїв та одружених чоловіків [2, 15]. Рисунок 1. Насильство з боку інтимних партнерів: гомосексуали й одружені гетеросексуали (Міністерство юстиції США, 2000 р.) З одного боку, і в Україні, і в США жінки справді набагато більше потерпають від насилля з боку чоловіків, ніж чоловіки від насилля з боку жінок. Однак частка чоловіків-гомосексуалів, котрі зазнають насилля від своїх партнерів, сягає аж 15,4%!
Звичайно, тут можна висунути ті самі претензії, що й до української офіційної статистики, однак ці причини не пояснюють різницю в майже 60 разів. Так само непросто пояснити ці разючі дані з точки зору критики патріархату й гендерної нерівності у владі, адже в одностатевих партнерствах обидва партнери – чоловіки. Чи ні? У чому може бути причина, зважаючи на те, що гомосексуальна маскулінність є субординованою, а агресивність розглядається як риса гегемонної маскулінності та співучасті (прагнення бути схожими на чоловіків із гегемонною маскулінністю)? Аналіз дуже високого відсотку насилля серед лесбійських пар я вимушено залишу поза увагою, хоча він теж цікавий. Такі сильні відмінності одностатевих пар від одружених гетеросексуальних можна було б пояснювати саме фактором гомосексуальності, у тому числі проблемами гомосексуалів у гомофобному суспільстві. Однак суттєво вищий відсоток насилля в партнерствах геїв дозволяє дивитися на цю проблему саме з точки зору маскулінності. Можливо, що чоловіки-гомосексуали просто більше повідомляють про насильство, однак це сумнівно. Одна з причин, чому жертви насильства замовчують такий стан справ – це стигматизація. Зазвичай жертви приховують навіть факти фізичного насильства, пояснюючи синці якимись зовнішніми обставинами й маскуючи їх, оскільки бояться обговорення своїх проблем, ще більшого погіршення стосунків із партнером, а також через сором. Однак коли гей зазнає насильства з боку свого партнера – це вже подвійна стигма, і ще більша причина для замовчування. Також дослідники зазначають, що геям значно складніше скористатися різними сервісами допомоги жертвам насильства, оскільки більшість із них розраховані на жінок [2, c.565]. Відповідно до вже згадуваної концепції гегемонної маскулінності, яку розвивала Райвін Коннел, гомосексуальна маскулінність є субординованою, вона перебуває внизу ієрархії й вміщує в собі всі ті якості, які виключаються з гегемонної: слабкість, домашність, брак авторитету [2, c.565], однак це суперечить наведеним вище даним про рівень насильства. Але Коннел разом із Месершмідтом переглянула свою теорію, допускаючи в географічному аспекті існування трьох рівнів маскулінності: локальної (конструюється на арені міжособистісних інтеракцій), регіональної (на соціетальному рівні) та глобальної (на транснаціональному, особливо в сфері політики та медіа) [1, c.849]. Цей погляд уже дозволяє бачити множинність ієрархій, і тому модифікована теорія має більшу пояснювальну спроможність, зокрема стосовно насилля в гомосексуалів. Месершмідт заходить далі, аргументуючи, що домінантні маскулінності можуть бути негегемонними, особливо в умовах, коли їм не вдалося культурно легітимувати патріархатні відносини. [2, c.566]. Така збільшена релятивізація допускає, що геї не конче мають перебувати в межах субординованої категорії чоловіків. Доречно до цього, мені імпонує твердження Ньюмера [2, c.566] щодо існування ієрархії всередині ієрархії, яка заснована на тому, як геї визначають себе відносно інших геїв, у тому числі як сексуальних об’єктів. Група науковців у Канаді провели гендерне дослідження щодо насильства серед чоловіків-гомосексуалів, яке базувалося на інтерв’ю з жертвами такого насильства (респондентів вони набирали методом снігової кулі) [3]. Зокрема аналізували нормалізацію насильства в стосунках. Як і для гетеросексуальних пар, було характерним посилання на те, що всі сваряться, тісні стосунки неможливі без проблем, і що просто деякі пари можуть мати турбулентні відносини. Однак геї ще й нормалізували завдану їм фізичну та психічну шкоду як частину того, що означає «бути чоловіком». Насильство в чоловічих стосунках, у тому числі сексуальних, видавалося таким, яке треба сприймати мужньо, тобто – з чоловічою фізичною силою та владою, відтак насильство з боку інтимного партнера поєднувалося з особливістю маскулінного стоїцизму [3, c.574]. Опитані чоловіки також скаржилися, що їм нікуди звернутися по допомогу. По-перше тому, що служби допомоги від домашнього насильства створені для жінок, і їхні програми орієнтовані на жінок, тому геї не сподіваються допомоги для себе. Крім того, ці гомосексуальні чоловіки перебували в дискурсі гегемонної маскулінності з притаманною їм силою та стоїцизмом, відтак звернення по допомогу ставило б під сумнів їхню маскулінність, особливо коли звертатися треба в традиційно жіночі сервіси [3, c.575]. Загалом автори дійшли висновку, що насильство з боку партнера (intimate partner violence) «демонструє ієрархію фізичної та культурної влади одних чоловіків над іншими в межах маргіналізованої підгрупи геїв» [3, c.575], але чоловіки, котрі брали участь у дослідженні, були амбівалентними стосовно того, що вони перебувають у субординованій позиції. Насправді вони були між гегемонним гетеросексуальним дискурсом, який пропонує маскулінну силу й стоїцизм як стратегію подолання конфлікту в стосунках, та між дискурсом маргіналізованої маскулінності з відповідним соромом бути жертвою насильства та осуду [3, c.575]. Хоча наведена вище інформація не дає прямої відповіді на питання, чому такий високий відсоток насильства в гомосексуальних стосунках, вона показує, що гомосексуали зовсім не обов’язково мають асоціюватися лише з субординованою маскулінністю, якій не властива агресія. Як і інші чоловіки, вони, принаймні частково, перебувають у дискурсі гегемонної маскулінності, і всередині їхньої групи також існують ієрархії домінантності. Окрім того, якщо асоціювати проблеми насильства в гетеросексуальних парах із маскулінністю, то насправді в гомосексуальних чоловічих парах маскулінність може виявитися подвійною. Також існує проблема відсутності допомоги чоловікам-гомосексуалам, що потерпають від домашнього насильства, тоді як для жінок така допомога доступна. У поєднанні з маскулінним стоїцизмом та подвійною стигмою це підвищує рівень насильства й знижує можливості реабілітації після нього. Кровь после секса. Обзор. Появление крови после секса у женщин может быть связано с множеством причин. Кровянистые выделения из половых путей после полового акта называются «посткоитальное кровотечение». Причиной кровянистых выделений после секса у женщин могут быть различные заболевания и состояния, такие как: Инфекции, например, воспалительные заболевания мочеполовой системы (вагинит, уретрит, цистит и др.) или половые инфекции, например, хламидиоз. Сухость влагалища (атрофический вагинит) — обычно развивается после менопаузы, в связи с сокращением количества вагинальных выделений. Повреждение влагалища, например, разрывы во время родов или микротравмы от трения во время полового акта, особенно при сухости влагалища. Полипы шейки матки или эндометрия — доброкачественные опухоли шейки матки или внутренней оболочки матки — эндометрия. Эктропион шейки матки или эрозия — участок воспаления на слизистой шейки матки. В редких случаях, кровь после секса бывает признаком рака шейки матки или влагалища. Если вы обеспокоены появлением крови после секса, обратитесь к гинекологу. Врач осмотрит вас, расспросит о жалобах и симптомах, а также назначит необходимое обследование, чтобы выяснить причину посткоитальных выделений. Кровь после секса: диагностика. В зависимости от наличия или отсутствия других симптомов или заболеваний, гинеколог может назначить вам дополнительные анализы и обследования. Прежде всего, гинеколог проведет гинекологический осмотр. Для этого во влагалище вводится два пальца в перчатке, чтобы врач мог определить состояние внутренних органов. После этого, во влагалище вводят специальные инструменты — зеркала, которые позволяют лучше увидеть изнутри влагалище и шейку матки. Если причина выделений после секса в сухости влагалища, гинеколог может порекомендовать использование лубрикантов — специальных смазок. Кроме того, могут потребоваться дополнительные исследования, а также осмотр уролога, если врач заподозрит заболевание органов мочевыделительной системы. Также гинеколог может попросить вас сделать тест на беременность. Мазок на цитологию (ПАП-тест) Всем женщинам, даже на фоне полного здоровья, рекомендуется регулярно сдавать мазок на цитологию. Это необходимо делать 1 раз в 3 года в возрасте 24-49 лет, и 1 раз в 5 лет — женщинам от 50 до 65 лет. Мазок на цитологию (цервикальный мазок, ПАП-тест) — это простой и безболезненный способ ранней диагностики возможных предраковых и раковых изменений шейки матки. Цервикальный мазок можно сдать в смотровом кабинете или при посещении гинеколога в государственных клиниках, женских консультациях, централизованных цитологических лабораториях (быстро, по полису ОМС) и частных центрах — за деньги. Возможно, Вам также будет интересно прочитать. Localisation and translation prepared by Napopravku.ru. NHS Choices provided the original content for free. It is available from www.nhs.uk. NHS Choices has not reviewed, and takes no responsibility for, the localisation or translation of its original content. Все материалы сайта были проверены врачами. Однако, даже самая достоверная статья не позволяет учесть все особенности заболевания у конкретного человека. Поэтому информация, размещенная на нашем сайте, не может заменить визита к врачу, а лишь дополняет его. Статьи подготовлены для ознакомительной цели и носят рекомендательный характер. Кровотечение из половых путей на ранних сроках беременности. Весь контент iLive проверяется медицинскими экспертами, чтобы обеспечить максимально возможную точность и соответствие фактам. У нас есть строгие правила по выбору источников информации и мы ссылаемся только на авторитетные сайты, академические исследовательские институты и, по возможности, доказанные медицинские исследования. Обратите внимание, что цифры в скобках ([1], [2] и т) являются интерактивными ссылками на такие исследования. Если вы считаете, что какой-либо из наших материалов является неточным, устаревшим или иным образом сомнительным, выберите его и нажмите Ctrl + Enter. Кровотечение из половых путей встречается приблизительно в 20-30 % подтвержденных беременностей в течение первых 20 недель; половина из них заканчивается спонтанным абортом. Причины кровотечения из половых путей на ранних сроках беременности. Расстройства, которые наиболее часто приводят к кровотечению из половых путей на ранних сроках беременности, связаны с нарушенной или ненарушенной эктопической беременностю, спонтанным абортом (угрожающим, неизбежным, неполным, полным или неразвивающейся беременностью и, редко, гестационной трофобластической болезнью; при неакушерском влагалищном кровотечении. Эктопическая беременность или расстройства, которые могут быть причиной профузного кровотечения, могут вызвать геморрагический шок. В таких случаях для восстановления объема жидкости внутривенно вводят растворы. Если наблюдаются кровянистые выделения из влагалища, беременную необходимо обследовать. Факторы риска для эктопической беременности включают данные о предыдущей эктопической беременности, о перенесенных сексуальных трансмиссивных заболеваниях или воспалительных заболеваниях органов малого таза, использовании внутриматочной спирали, перенесенных хирургических операциях на органах малого таза (особенно на трубах) и курение. При наличии схваткообразных болей и кровянистых выделений с участками плодного яйца можно предположить спонтанный аборт. Резкая боль, усиливающаяся при движении, отмечается при перитоните в результате нарушенной эктопической беременности. Диагностика кровотечения из половых путей на ранних сроках беременности. Такие симптомы перитонита, как напряжение, ригидность, болезненность при пальпации, могут наблюдаться при нарушенной эктопической беременности. Осмотр органов малого таза включает диагностику неакушерских нарушений, которые могут вызвать кровотечение из влагалища (например, травма, вагинит, цервицит, полип шейки матки). Если внутренний зев шейки матки открыт или в цервикальном канале пальпируется ткань плодного яйца, можно заподозрить спонтанный аборт. При наличии опухоли в области придатков матки можно предположить эктопическую беременность. Если размеры матки значительно больше гестационного возраста, наблюдается артериальная гипертензия с наличием приступов или гиперрефлексия, то можно заподозрить гестационную трофобласти-ческую болезнь. Тестирование. Проводится вирификация беременности. Если кровотечение незначительное, то определяют группу крови и Rh-принадлежность с целью выяснения необходимости введения RhO(D) иммуноглобулина. Если кровотечение обильное, проводят общий анализ крови, определяют группу крови и выполняют перекрестную пробу на совместимость крови. При тяжелом течении геморрагического шока определяют протромбиновое время и частичное тромбопластиновое время. Если цервикальный канал закрыт и в нем не определяются участки плодного яйца, то можно заподозрить угрожающий аборт или неразвивающуюся беременность. Необходимо также исключить эктопическую беременность. Вначале определяют уровень бета-ХГЧ. Если шока нет, проводят трансвагинальную тазовую ультрасонографию. Если геморрагический шок купируется после восстановления объема жидкости, следует также выполнить тазовую ультрасонографию. Если шок персистирует, несмотря на проведенные мероприятия, или если при УЗИ выявлен гемоперитонеум, то можно заподозрить нарушенную эктопическую беременность. Кров під час сексу: причини і наслідки. Розповідаємо, чому з’являється кров під час сексу і що з цим робити. Кров під час статевого акту є серйозним приводом для занепокоєння. Нерідко ігнорування цього симптому стає початком запального процесу і, як наслідок, ускладнень. Детальніше про те, що найчастіше служить причиною кровотечі під час сексу і в яких випадках необхідно лікування — читайте далі. Про що свідчить кров під час сексу?
Найпоширенішою причиною цього неприємного явища є відсутність лубрикації (мастила) у жінки або грубий статевий акт. За рахунок цього піхву піддається механічних пошкоджень, які згодом можуть кровоточити і викликати печіння. Але крім цих причин, кров під час сексу може свідчити про наявність серйозних захворювань, таких як молочниця, вагініт, ерозія шийки матки або навіть злоякісні пухлини. Нерідко кровотеча при статевому акті може спровокувати прийом звичайного аспірину або протизаплідних таблеток. Також є ймовірність незначного кровотечі при імплантованою спіралі, яка була не зовсім правильно встановлена. У деяких випадках, це явище вказує на неповну дефлорації при першому сексі. Справа в тому, що дівоча пліва являє собою досить гнучку і міцну тканину, порушити цілісність якої можливо не з першого разу. Чи варто хвилюватися, якщо при першому сексі немає крові?
Цілком нормально, що перша інтимна близькість може завершитися без єдиної краплі крові. Це ні в якому разі не говорить про якісь порушення і патології. Просто кровоносні судини при дефлорації залишилися цілісними, що дуже добре. Як вже говорилося вище, відсутність крові при першому сексі також може вказувати на не до кінця розірвану пліву. Що робити, якщо під час статевого акту була кров?
Якщо це не ваш той самий «перший раз», то не відкладаючи звертайтеся до гінеколога. Тільки досвідчений лікар допоможе виявити проблему і, в разі чого, призначити правильне лікування. Для того, щоб розібратися з тим, що саме впливає на кровотечу з піхви вам доведеться спочатку пройти огляд гінеколога, після здати аналіз сечі і крові, в деяких випадках призначається УЗ-дослідження органів малого таза. Крім цього, до з’ясування причин, що провокують кров, рекомендує відкласти своє інтимне життя. Якщо у ваших статевих органах йде запальний процес, то заняття сексом можуть привести до додаткових ускладнень. Також, щоб уникнути неприємних наслідків, рекомендуємо тепло одягатися, не приймати гарячих ванн і не користуватися тампонами. Самостійно призначати собі лікування не варто, так як неправильне підібране ліки можуть не тільки посилити вже трапилася проблему, але і додати нові. Максимум, що можна зробити при виявленні крові — це докласти стерильний ватний тампон. Якщо присутній біль, то випийте знеболююче. Як бачите, причин, що викликають під час сексу кров, немало, тому не потрібно гадати і займатися самолікуванням. Репродуктивна система жінки — досить крихкий механізм, який можна погубити несерйозним ставленням до здоров’я. Пам’ятайте, що біль і поява крові — це перші ознаки порушень, а тому не ігноруйте їх, звертайтеся до фахівця. Кровь после секса, по время секса. Почему кровянистые выделения во время секса, после полового акта?
Идет кровь при сексе у девушки, женщины. У меня такой вопрос. Секс редкий, но с каждым разом как мужчина в меня входит, кровь идет. Подмываюсь через 2 минуты, никакой крови нету. Почему идет кровь при сексе? Почему пошла кровь после секса, во время секса? Девушки и женщины периодически спрашивают: " Почему пошла кровь после секса? Почему во время секса идет кровь? Почему у меня кровь и боль при первом сексе при загоне члена?" В жизни встречается такая ситуация, когда мужчина и женщина занимались сексом и пошла кровь из влагалища. Кровь и сгустки крови могут появлять после секса или полового акта, во время интимной близости или любовных утех. Кровь при сексе, во время секса, при половом акте может появляться по разным причинам. Некоторые из этих причин достаточно безобидные, но некоторые причины очень и очень серьезные. Они требуют внимательного отношения и полной диагностики. 1. Эндометриоз. Часто характеризуется маточными кровотечениями, появлением крови во время полового акта, предменструальными кровотечениями, обильными месячными. Также отмечается выделение крови в межменструальный период, то есть в промежутках между менструациями. 2. Механическое повреждение стенки влагалища большим или огромным половым членом. Если у Вашего партнера большие размеры полового члена, то мужчина может просто механически повредить стенки влагалища. 3. Инфекции, передаваемые половым путем, венерические заболевания, половые инфекции, вензаболевания, иппп. Например, хламидиоз, уреаплазмоз, микоплазмоз и др. 6. Онкологические заболевания матки, влагалища. Доброкачественные опухоли женских половых органов. Злокачественные опухоли женских половых органов. 9. Прием лекарственных препаратов, разжижающих кровь, (например, ацетилсалициловая кислота). 10. Эрозия шейки матки. Травматизация шейки матки во время фрикций может способствовать выделению крови из влагалища. При анальном сексе кровь может выделяться при таких заболеваниях, как эндометриоз, геморрой, и неразработанном девственном заднем проходе. Вам нужно обратиться к гинекологу в Саратове, сделать УЗИ женских половых органов и мазки на онкоцитологию, кровь на онкомаркеры. Мы остановились на основных причичнах и последствиях появления крови при сексе. Что делать, если после секса кровь? Нужно обращаться к специалисту. Почему после месячных идет кровь? Причин много, часто это эндометриоз, плюс другие причины. Идут кровянистые выделения?
Идите к врачу. Можно потерять девственность без крови. Многие молодые люди убеждены, что у каждой девушки имеется девственная плева, которая при первом половом акте рвется, и в подтверждение появляется кровь и чувствуется препятствие на входе. Все об этом знают и ждут, что в их первый раз они не станут исключением и переживут все это. В 70-75 % случаев признаки потери невинности едины. Девушки после полового акта замечают: легкие болезненные ощущения в области промежности; чувство жжения, покалывания или зуда; появление небольшого количества крови; ощущение легкого дискомфорта в положении сидя. Есть и такие девушки, которые изначально, с рождения, вообще не имеют девственной плевы. И еще, даже если плева на месте и закрывает все так, как нужно, то она совсем не обязана рваться. Она может растянуться или вовсе остаться нетронутой. Это зависит от физиологических особенностей строения. Использование гигиенических тампонов неподходящего размера. С возрастом плева утолщается и потерять девственность без боли и крови практически невозможно. И наоборот, в молодом возрасте, примерно до 20-25 лет, ткани гимена тонки и эластичны и дефлорация не сопровождается заметным кровотечением. Не каждый гинеколог при проверке на кресле может понять, был ли у девушки сексуальный контакт или она еще девственница. Это связано со строением тела девушек и плевы в том числе. У них разные формы и структуры. После первого секса крови не может не быть вообще, зато на второй - третий день бывают скудные кровяные выделения и следы на трусах ("мажет"). Физиологические особенности мужчины. У некоторых парней размер их полового члена меньше среднестатистической нормы. В таком случае во время акта оказывается недостаточное давление на плеву, образуется лишь небольшой разрыв, или она вовсе остается не нарушенной. В том, и другом случае после первого полового акта у девушки может отсутствовать кровь. Возвращаясь к вашему вопросу. Не совсем понято, что-то Вы хотели узнать?
Смотря какие цели преследуете. Хотите снова стать девственницей - обращайтесь, операция гименопластики будет Вам в помощь. Цена от 30 000 рублей. Как понять, будет кровь или нет при потери девственности?
Все относительно просто - записаться и пройти осмотр у подготовленного в этом вопросе специалиста. Будет желание - записывайтесь!
якщо при перших інтимних стосунках не було крові
Коментарі
Дописати коментар